ВІН ЗАГИНУВ, ЗАХИЩАЮЧИ УКРАЇНУ

Днями в м. Червонозаводське прийшла гірка звістка: в зоні проведення антитерористичної операції загинув земляк, боєць батальйону особливого призначення «Полтавщина» Олександр Сергійович Матійчук.

Близько трьох тисяч жителів міста, райцентру, інших населених пунктів району прямували із живими квітами та вінками на вулицю Чернишевського, до будинку, де жив Олександр, де нині живе його мама, Віра Віталіївна, щоб провести в останню дорогу героя.

Олександр Матійчук народився в м. Червонозаводське в 1990 році. У вересні цього року йому виповнилося 24 роки.

Закінчивши дев’ять класів, хлопець вступив до Лохвицького технікуму Полтавської державної аграрної академії, по закінченні навчання Олександр отримав спеціальність техніка­технолога. Важко нині знайти роботу по спеціальності, тож він ще отримує в Гадячі спеціальність кранівника. І знову пошуки роботи. Олександру вдається влаштуватися оператором на Червонозаводський елеватор, на якому трудився два роки. Без відриву від виробництва Матійчук закінчує університет «Україна», де здобув вищу юридичну освіту. А ще однією життєвою школою для Олександра була служба в армії.

        Сашу з дитинства приваблювала робота в правоохоронних органах, – говорить заступник директора Червонозаводської школи № 2 І­ІІІ ступенів Л.П. Голінченко, яка свого часу навчала Олександра, – тож він вирішив вступити в ряди правоохоронців. Олександр вважав, що набуті знання і військовий досвід пригодяться йому в подальшій службі.

Тут розгорілися події на сході України. Сепаратисти, підтримувані путінською клікою, прагнуть відчепити, анексувати Донецьку і Луганську області нашої держави, як трохи раніше Крим.

Олександр, як і тисячі справжніх патріотів, добровільно йде захищати українську землю, цілісність нашої держави, вступає до батальйону «Полтавщина».

        З Сашею я познайомився в червні під час навчання бійців батальйону «Полтавщина», – розповідає друг Матійчука Володимир Євтух з сусіднього району. – Доброзичливий, контактний, він відразу здружився з бійцями підрозділу, всіляко допомагав їм освоювати зброю, передавав нам досвід, набутий ним в армії. 

В нас виникла чоловіча дружба, та дружба, коли твій друг не покине тебе в трудній ситуації, як і ти, прикриє твою спину.

В різні ситуації потрапляли підрозділи батальйону особливого призначення, та завжди виходили з боїв з ворогом, обстрілів з «Градів», важкої артилерії, мінометів та танкових гармат без втрат.

        Слід сказати, що бійці батальйону «Полтавщина» не мали втрат під час проведення антитерористичної операції аж до 9 листопада, – говорить С.Ю. Гаврик, начальник управління кадрового забезпечення Управління внутрішніх справ України в Полтавській області. – Того дня підрозділи батальйону виконували завдання антитерористичного центру в районі однієї з шахт біля селище Вільховатка поблизу міста Дебальцеве.

Бійці ряду підрозділів займали позиції на ряді об’єктів, коли почалися обстріли ворогом з реактивних установок «Град». І таких обстрілів позицій наших бійців протягом дня було 6. Під час одного з них снаряд (ракета) розірвався там, де знаходився Олександр Матійчук. Силою вибуху було зруйновано частину будівлі. Як тільки затих обстріл, бійці кинулися розчищати завали після вибуху. В числі тих, хто це зробив, ідучи на допомогу Олександру, був ще один друг Матійчука, Віталій Кузьменко з м. Зіньків. В цей час ворог знову почав обстріл. Вибухом такої ж ракети був убитий Віталій Кузьменко, а боєць Сергій Довгополов з м. Гадяч був поранений. Коли нарешті бійці дісталися до Олександра, він був мертвим – помер від втрати крові.

Слід сказати, що бійці батальйону свої позиції втримали, не відступили.

Гірка доля випала другові Олександра, Володимиру Євтуху з Чорнухинського району – доставити тіла загиблих до м. Дебальцеве, а потім – до Полтави.

В Полтаві 11 листопада біля Меморіалу загиблим працівникам міліції відбулося прощання із обома загиблими героями – Олександром Матійчуком та Віталієм Кузьменком, на яке прибули керівники області, бійці батальйону «Полтавщина».

Траурний кортеж – автомобіль з тілом Олександра Матійчука в супроводі бійців батальйону прибуває до будинку, де жив Олександр. Труну з тілом єдиного сина зустрічають батько, Сергій Іванович та мати, Віра Віталіївна.

Коли Олександр перебував у короткотерміновій відпустці вдома, Віра Віталіївна сказала синові:

        Може ти, Сашо, вже не поїдеш на ту кляту війну?

На що син відповів:

        Що ти кажеш, мамо? Там же мої друзі! Ми – ніби рідні брати. Коли ж я не повернуся, то хтось з моїх побратимів не поїде у відпустку, яку і він, і його рідні чекають. Та хто ж буде воювати з путінськими найманцями та військовими із російських спецчастин?

Бійці з батальйону заносять труну з тілом Олександра на мамине подвір’я.

П’ять священиків – благочинний Лохвицького району Української православної церкви Київського патріархату Георгій Лобачевський, отець Андрій із Гирявих Ісківець, отець Тарас з Мехедівки, отець Михаїл з Червонозаводського, отець Віталій з Полтави – проводять чин православного поховання.

По його закінченню бійці виносять труну з двору.

Траурна процесія рухається вулицями м. Червонозаводське. Попереду неї – побратим Олександра з його портретом, прапор України. За ним люди несуть десятки і десятки вінків, йдуть воїни з кришкою труни, на якій прапор нашої держави. Військові, змінюючи один одного, несуть труну. Кожний з прибулих товаришів з батальйону «Полтавщина» по черзі підставляв своє плече під цю тяжку для сердець рідних, для них, товаришів по зброї, ношу. Під час коротких зупинок священики читали з Евангелія, а півча співала псалми. Змінюючи їх, грав траурні мелодії духовий оркестр. Кількатисячна траурна процесія розтягнулася метрів на 700­800.

Траурний мітинг пам’яті Олександра Сергійовича Матійчука відкрив міський голова м. Червонозаводське В.В. Сидоренко. На мітингу виступив виконуючий обов’язки голови Лохвицької райдержадміністрації М.О. Шиян. Він зокрема сказав:

        Біль втрати прийшла в оселі жителів району. Сьогодні ми прощаємося з гідним сином українського народу, героєм Олександром Матійчуком. Пам’ять про нього назавжди збережеться в серцях рідних і близьких, бойових побратимів, друзів, сусідів.

Олександр віддав своє життя за нас, його земляків, за український народ, захищаючи Батьківщину від путінських найманців.

Я схиляю голову, віддаючи шану цій молодій людині, яка до останнього свого подиху була вірна військовій присязі, громадянському обов’язку захищати Вітчизну.

Герої не вмирають. Вони будуть жити в наших помислах і справах в ім’я незалежної України. Царство Небесне тобі, Олександре.

Про те, як воював у клятій гібридній війні Олександр, розповів начальник управління кадрового забезпечення УМВС України в Полтавській області С.Ю. Гаврик.

Від імені однокласників О.С. Матійчука на мітингу виступив Олександр Мащенко, від імені однокурсників – колишня староста групи, в якій навчався герой – Олена Блик (Проскура), а як батько друга Олександра Матійчука – В.В. Сидоренко.

На кладовищі було проведено літію. Після православного обряду поховання над могилою лунають залпи з автоматів бойових побратимів О.С. Матійчука. На його могилу лягають десятки й десятки вінків та букетів живих квітів...

І. Ященко

Фото Б. Левченка